Мий прадидусь, герои i я (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

ВIВТОРОК -

день, коли ми з прадiдусем перебираємося

до кiмнатки з вiкном на пiвдень,

розмiрковуємо про салонний героїзм,

громадянську мужнiсть i про хитрощi

й одну оповiдку задля науки переказуємо двiчi;

з'ясовуємо, як важливо дивитися у вiчi небезпецi,

й показуємо першого свого справжнього героя,

а я несамохiть пiдслуховую,

як двi бабусi читають одну баладу;

закiнчується цей день трохи сумно.

Другого дня було холодно. Мороз розмалював вiкна бiлими квiтами. Я вмився в холоднiй спальнi -- злегенька повезькав по обличчi мокрими пальцями. Моряки подалися на катер, коли я ще спав, -- адже вони сьогоднi вирушали до Гамбурга. Мабуть, горiшня бабуся знов надавала їм стiльки харчiв, що вистачило б на дорогу до Пiвденної Америки. Вона завжди казала, що хто хоче бути здоровим, той повинен багато їсти (а сама їла дуже мало). Тим-то й снiданок, який вона подала нам, Хлопчакам, цього ранку, був такий багатий, що ми половини не поїли. (А я ж був тодi чотирнадцятирiчним хлопцем, що мiг простiсiнько вм'яти за обiдом вiсiм смажених камбал. Ще й цiлу гору картопляного салату на додачу.)

Добре спочивши вночi й гарненько поснiдавши вранцi, ми, два скалiчiлi поети, знову побралися на горище. Сьогоднi наша ощадлива горiшня бабуся натопила тiльки в прадiдусевiй кiмнатцi, з вiкна якої було видно море. Тут стояла отоманка (чи то подовжене крiсло, чи вкорочена канапка), на нiй ти напiвсидiв-напiвлежав. Цей предмет умеблювання дуже припав менi до вподоби -- через мою хвору ногу -- i я зразу взяв його у своє володiння.