Мий прадидусь, герои i я (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Лише одному своєму колезi-мiннезiнгеровi Пампушот якось звiрив свою таємницю. Вiд цього мiннезiнгера й довiдалися про неї нащадки: розумний низенький рицар, знаючи, що конi страх люблять сироп, який їм перепадає дуже рiдко, щоразу перед турнiром зволожував хвоста своєму коневi найсолодшим у свiтi сиропом.

Я скiнчив читати свою оповiдку й пiдвiвся з товстої моташки корабельної линви. Уракс потягся й собi став на рiвнi ноги. Тiльки долiшня бабуся так само сидiла в своєму поламаному крiслi-гойдалцi.

-- Та який же з нього рицар, Хлопчачок, iз цього Пампушота? -сказала вона. -- Який iз нього герой?

I тодi я вiдповiв їй так:

-- Люба моя долiшня бабусю! Дозвольте вашому чотирнадцятирiчному онуковi пояснити вам, що в прилюдних змаганнях, як-от турнiри, бокс, футбол чи перегони вiтрильникiв, перемогу й нагороду завжди здобуває найспритнiший. Так самiсiнько, як швець дiстає нагороду за найкращi чоботи, столяр за найкращий стiлець, пекар за найсмачнiший хлiб, а поет за найкращу книжку. Усiм їм дають нагороду за майстернiсть. Але майстернiсть -- це ж не героїзм. Це тiльки високе вмiння. Володiння своїм ремеслом. Та коли ти серед цих комедiантiв-рицарiв, серед цього їхнього героїчного цирку просто собi спiваєш як умiєш, та ще й спритно глузуєш iз нього, -- це вже щось близьке до героїзму. Iти не в ногу -одному з усiх -- це iнколи є хода героя!

Бiдолашна моя долiшня бабуся зрозумiла хiба що половину з того, що я виголосив, -- це було написано у неї на обличчi.