Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

-- А чому ви не розказали про це в своїй оповiдцi?

-- Бо, як сказала одна мудра султанова дружина, навiть така мiзерна й дурна рiч, як казка, має свої правила! Оповiдка про прiзвиська пана Зiнгера -- це оповiдка про заклад. Вона починається з того, що двоє побились об заклад, i кiнчається тим, що один з них виграє той заклад, а другий програє. I крапка! Все iнше вже не належить до оповiдки. Бо оповiдка, Хлопчак, повинна бути схожа на змiю, що кусає себе за хвiст. Вона повинна бути заокруглена, замкнена сама в собi. Так, як змiя, що вхопить себе зубами за хвiст, не має нi початку, нi кiнця, так i кiнець оповiдки повинен уплiтатися в її початок.

-- Оце, прадiдусю, й є мораль вашої оповiдки.

-- Так, це теж мораль, але вона годиться для будь-якої оповiдки. А наша оповiдка про пана Зiнгера мала показати ще й iнше: те, що люди завжди, так би мовити, обмацують мовою щось нове, перше нiж дати йому назву. Пан Зiнгер був на Гельголандi чимось новим. До нього пробували прикласти то те, то те прiзвисько. Але те, котре найдужче пасувало до його поведiнки, сповненої гiдностi, прилипло до нього: прiзвисько "Президент".

-- I тому мого друга Геннiнга тепер називають Президентовим Геннiнгом, а дiвчину дядька Гаррi -- Президентовою Хельгою! -- сказав я.

-- Точно, Хлопчак!

Прадiд вийняв з кишенi маленького золотого годинника й мовив:

-- Горiшня бабуся чекає мене. Менi треба дещо з нею обговорити. А ти склади тим часом гарненького вiршика!

-- Так у мене немає настрою, прадiдусю, й задумки немає!

-- Ну, тодi я пропоную тобi ось що: спробуй-но ще перекладати!

-- А що ж менi перекладати? -- засмiявся я.