Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) :: Крюс Джеймс
Страница:
139 из 165
I я весело пострибав через вулицю до рибальської комори.
Прадiдусь сидiв нагорi, в токарнi, поряд Шкiряної Лiзбет; обличчя в нього було сумне.
-- Хлопчак, -- сказав вiн, -- моряки пустили нашi вiршi на шлюпку. Ти знаєш їх напам'ять?
-- Навряд чи дуже багато, прадiдусю!
-- Я теж. Сьогоднi ввечерi хотiв посписувати, бо ти ж завтра вже йдеш додому. А тепер бачу, що тут є тiльки сьогоднiшнi.
-- Так, тi моряки наробили нам лиха! -- сказав я нещиро. Я не признався, що горiшня бабуся посписувала вiршi. Адже це, мабуть, мала бути iменинна несподiванка.
-- Менi дуже сумно, та й злiсть на серцi, -- сказав прадiд. -- Я негайно мушу написати вiрша. А то лусну! Подай-но чисту дошку. Сподiваюся, там ще знайдеться!
-- Зосталися тiльки двi чистi!
-- От i добре. Тодi ми обидва можемо скласти по вiршу!
Я подав прадiдусевi дошку та теслярського олiвця й сiв iз другою дошкою коло верстака. З годину ми сидiли тихенько, вiршували.
-- О, Хлопчак, -- сказав прадiдусь нарештi, -- тепер я вилив геть свою злiсть на морякiв i знов можу спокiйно дихати. Ти теж готовий?
-- Нi, прадiдусю! Я допишу свого вiрша завтра. Сьогоднi чогось не пишеться.
-- Ну, як хочеш! Але вислухати мого вiрша можеш?
-- Аякже.
-- Ну що ж, тодi слухай!
Вiн вiдсунув дошку трохи вiд очей i прочитав:
Жук-поет
Матеус-жук по праву
Серед жукiв мав славу
Нiкчеми iз нiкчем.
I в будень, i в недiлю
Валявся вiн без дiла
Де-небудь пiд кущем.
|< Пред. 137 138 139 140 141 След. >|