Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Бо хоч вiтер був зовсiм слабенький, джонка на туго напнутих вiтрилах летiла по морю, мов грозова хмара по небу. I хоч бiля стерна не стояв нiхто, вона так легко обминала острови, мiлини та рифи, нiби нею кермував щонайвправнiший стерничий.

За годину джонка лишила китайський берег та побережнi острови так далеко позаду, що їхнi обриси вже танули в iмлi на обрiї. Довкола було тiльки море, а прямо попереду виднiла вдалинi невеличка темна цяточка.

Та цяточка швидко росла. Спочатку вона була з горошину завбiльшки, потiм -- зi сливу, далi -- з яблуко, а нарештi -- з гарбуз, i помалу мандрiвцi розпiзнали острiв, барвистий, строкатий острiв, що нiби плив назустрiч джонцi. Фреддi, молодий американець, пiднiс до очей бiнокль i сказав: "На островi є люди. Мiж квiтучими кущами я бачу дiм".

"Вибачте, а можна менi глянути в ваш бiнокль?" -- попросив доктор Меньє, лiкар-француз.

"Прошу!" -- вiдповiв Фреддi й простяг лiкаревi бiнокль.

Ця коротка розмова здивувала мандрiвцiв, i не без причини. Бо всi вони були з рiзних країн, говорили рiзними мовами i доти могли порозумiтися тiльки через перекладача... Фреддi говорив лише по-англiйському, доктор Меньє -- лише по-французькому. Але тут, на джонцi в Жовтому морi, вони раптом заговорили по-китайському. Це була дивовижна рiч, перша ознака незвичайних подiй.

Мiс Джулiя Амбрелла, лiтня незамiжня панна з Лондона, теж захотiла спробувати говорити по-китайському, i вийшло в неї якнайкраще! Вона вигукнула: "Я вже бачу дiм простим оком!" -- i в захватi замахала парасолькою.