Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) :: Крюс Джеймс
Страница:
32 из 165
"Кумедiя, -- промурмотiв вiн, -- а я весь час думав, що вiд колиб треба держатись якнайдалi! I що взимку там нема нiкого -- цього нiхто менi не казав. I чого лишень не дiзнаєшся, коли не спати взимку!" Потiм без страху обнюхав колибу й побiг далi на гору.
Тим часом знявся вiтер, сипонув снiг. Що вище забирався Максик, то дужче шаленiли вiтер та снiговиця. Раз у раз йому доводилось лапкою змiтати снiжинки з очей, i взагалi в холодi та вогкостi було дуже неприємно.
Врештi байбачок добiг до рiдної полонини, але завiрюха вже була така, що вiн не бачив нiчого за два кроки вiд себе.
"Може, зима й гарна, -- мiркував вiн, -- але в норi все-таки затишнiше. Якби ж то я знав, де вхiд до моєї давньої оселi!" I враз Максик почув iз якоїсь дiрки в землi далеке хропiння.
"Гм... -- подумав вiн. -- Здається, тут спить байбачок! -- I трохи залiз у ту дiрку. Там йому дещо здалося знайомим, i вiн гукнув: -Агов, агов, хто тут живе?"
Хропiння стихло, i голос, теж нiби знайомий Максиковi, сердито озвався:
"Хто там? Хто це перебиває мiй зимовий сон?"
"Я, байбачок Максик! -- вiдповiв наш утiкач. -- Я шукаю зимового нiчлiгу!"
"Хто, хто? -- гукнуло з глибини нори. -- Максик? Не може того бути! Мого брата Максика впiймали люди, i вiн сидить десь у клiтцi".
"Та нi ж бо! Я тут! -- закричав на все горло Максик. Бо вiн раптом здогадався, що потрапив у свою давню оселю.
|< Пред. 30 31 32 33 34 След. >|