Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

На березi височiв чималий пагорб, а впоперек його гребеня лежали довгi колоди, що вистромлялись далеко на обидва боки й скидались на величезну гойдалку. Але найчуднiше було те, що на самих кiнцях тих колод стояли двi невисокi хатки, збудованi з камiння, i що тi хатки справдi легенько хитались пiд вiтром угору-вниз, як дiти на гойдалцi.

"Що це таке?" -- в один голос вигукнули вченi.

"Це останнi рештки Вавiлонської вежi, -- пояснив капiтан судна -старий араб. -- Вона стояла тут".

"А що це таке -- Вавiлонська вежа?" -- спитав учений-китаєць.

Капiтан пояснив йому:

"Коли люди будували Вавiлонську вежу, що мала сягати неба, бог нiбито розгнiвився на таке зухвальство. I за нiч повкладав їм у голови рiзнi мови, так що вони бiльше не могли зрозумiти один одного й у страшенному переполоху розбiглись на всi боки".

"Так-так, -- сказав китаєць. -- Я вже пригадав цю iсторiю. Про неї розказано в Бiблiї. Але що ж сталося з вежею?"

"А з вежею сталося таке, -- пояснив старий араб. -- Коли люди розбiглись, то вежа -- i цеглянi мури, i риштовання, й драбини -лишилась у безлюдному Вавiлонi. Налiтали вiтри, дощi, пiщанi бурi, смерчi, за спекотними днями йшли холоднi ночi. Дерев'яне риштовання струхло, мури завалились, недалека пустеля засипала рештки вежi пiском та землею, i врештi вона обернулась в оцей положистий пагорб. Тiльки одну частину вежi пощадили вiтри, сонце й пустеля. То були десять довгих колод iз чорного дерева, що лежали на самому вершечку, мiцно позв'язуванi ликом.