Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

А я скоро заснув, не дочитавши оповiдки про матроса, що знав тюленячу мову.

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ,

у який я познайомлю вас зi своїм горiшнiм дiдом,

дядьками Гаррi та Яспером i чотирма золотими рибками.

Виникає сильна пiдозра, що горiшня бабуся потай вiршує.

Надходить радiсна звiстка про те,

що прибуває наш моторний катер.

З'ясовується, мiж iншим, що малi слова

так само важливi, як великi,

i що моряки -- страшеннi ласуни.

На ранок вiтер трохи вщух. Правда, вiдчиняючи вiкно, я чув, що прибiй ще шумить на березi, але вiконницi вже не торохтiли, а внизу, на Трафальгарськiй вулицi, стрибали горобцi. Отже, вiтер був невеликий. За снiданком бабуся не називала нас нi "фруттi", нi "лаццаронi", а тiльки сказала:

-- Вiрш про "я-ти-вiн-вона-воно" стоїть у сiнях.

Прадiдусь моргнув менi. Це означало: "Буря минула!" Ми обмотали шиї шарфами, понадягали шапки, щоб iти через вулицю; прадiдусь узяв пiд пахву дошку з вiршем, а я -- "Моряцький щорiчник".

-- Нащо тобi книжка? -- спитав прадiдусь.

-- Я хочу прочитати вам оповiдку про матроса, що знав тюленячу мову.

-- Молодець, Хлопчак! Але до рiзницi мiж мовами ми ще не дiйшли. Крiм того, про це я розповiм тобi iншу оповiдку. Кращу вiд твоєї, що в книжцi.

Я вiднiс "Щорiчник" назад у вiтальню.

Ми перейшли вулицю, на якiй, сердито цвiрiнькаючи, спурхнули три горобцi, й пiднялись по драбинi в токарню, до Шкiряної Лiзбет.