Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Горiшня бабуся, звичайно, помiтила це -- i, тiльки-но доказавши вiрша, сказала:

-- Та їж, нарештi, пудинг! Ти менi зовсiм голову заморочив! Вiдколи ви з Хлопчаком вiршуєте, то почали жахливо поводитись за столом. Вiд завтра щоб за їжею нi слова! Затямте! Добру їжу треба шанувати так само, як вiрша.

-- Ох ти господи! -- вигукнув прадiдусь. -- Якi розумнi речi говоряться часом у цьому домi!

Вiн важко встав з-за столу, i обiд скiнчився.

Я хотiв був допомогти бабусi прибрати зi столу, але вона погнала нас, чоловiкiв, назад до нашого Содому i Гоморри, бо в кухнi волiла бути сама.

Прадiдуся так здивувала її поведiнка, що вiн забув узяти нашi дошки. I я теж забув. Але я забув навмисне, бо хутенько прослизнув до кухнi й глянув, чи не поставлено ще оцiнок.

У коморi прадiдусь сказав:

-- Я вже шiстдесят два роки знаю твою горiшню бабусю, Хлопчак, але що вона знає напам'ять вiршi з "Гамбурзького вiсника для чужоземцiв", сьогоднi довiдався вперше!

Похитавши головою, вiн сiв на ослiнчик, пiдтяг до себе старого кошика для бiлизни, взяв у руку широкого короткого ножа i заходився вирiзати корковi поплавцi для Крiшона Кульги. I зразу примружив очi й випнув нижню губу. Тому я тихенько сiв на стосик коркових плиток i став чекати оповiдки.

I прадiдусь почав, без довгого вступу, нову оповiдку. Вона називалася:

СТОНОЖИЧ I ЖУК-СКАРАБЕЙ

У вогкому закутку садка, де ростуть мокрець та незабудки, жив самотнiй стоножич на iм'я Томас. Жуки, черв'яки, слимаки та iнша жива дрiбнота в околицi дуже шанували його, бо вiн мав добре серце, прегарнi манери й чарiвну ходу.