Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Тiм звертав то праворуч, то лiворуч, упирався враз у густу непроглядну зелену стiну, вертавсь назад, знову опинявсь у глухому кутку, ще раз вертався, витирав руками дощову воду з очей - i врештi зовсiм заблудився в цих чудернацьких алейках, що мали вхiд, та, здавалось, не мали виходу.

Раптом хлопець якось обважнiв, немов руки й ноги йому налилися оловом. Вiн просто фiзично вiдчував, як смiх залишає його. Стояв, мокрий, мiж мокрими зеленими стiнами своєї в'язницi, мов скутий. А дощ ляпотiв по калюжах бiля його нiг. Сама вода, патьоки, краплi, плюскiт - великий нескiнченний плач довкола, а посерединi - зовсiм маленький Тiм зi своїм поважним, сумним обличчям. Та враз смiх його вернувся знову - знайомий дзвiнкий смiх iз кумедним "iк!" на кiнцi. Тiм i сам не знав: чи то засмiявся вiн, чи смiх ховається в тисових живоплотах?

Та все було куди простiше: за Тiмовою спиною стояв Троч.

- Ви попали в так званий лабiринт, пане Талер. Ходiмо, я вас виведу.

Тiм покiрливо дав бароновi руку, в павiльйонi покiрливо дозволив витерти себе й перевдягти, а тодi покiрливо пiшов до замку зi слугою, що нiс над ним парасольку.

Тiльки в своїй кiмнатi вiн помалу опам'ятався. Та цього разу сльози не дали йому полегкостi. Цього разу його пойняла холодна лють. Ухопивши червоний келих на тонкiй нiжцi, що стояв на полицi, вiн роздушив його з такою злiстю, що порiзав до кровi руки. Кинувши скалки просто додолу, вiн смикнув за гаптований пас вiд дзвоника, а коли прийшов слуга - мовчки показав скривавленою рукою на червонi скалки.