Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

К н и г а ч е т в е р т а

П О В Е Р Н Е Н И Й С М I Х

Де людина смiється,

там кiнчається чортова влада

Панi Бебер

Двадцять сьомий аркуш

РIК У ПОЛЬОТI

Рiк подорожi був для Тiма роком у польотi. Той рiк почався в невеличкому двомоторному лiтаку їхньої фiрми, що на ньому хлопець iз бароном вiдлетiли до Стамбула. Летячи над горами, Тiм знову бачив унизу чоловiкiв i жiнок, що гнали гiрськими стежками своїх в'ючакiв. Але тi люди не були вже такi чуднi й чужi Тiмовi, як того першого разу, коли вiн їх побачив. Одiж їхня нагадувала вбрання Салех-бея та декого зi слуг у замку. I хоч Тiм зовсiм не знав тих людей, а проте вони йому подобалися. Вiн любив їх i спiвчував їм, так як i афганським гострiям.

У Стамбулi Тiм iз бароном перебули тиждень. Барон водив Тiма по мечетях та музеях, i подорож уже майже тiшила хлопця. Все, що скоїлося з ним у замку, на якийсь час вiдбило йому охоту ганятися за своїм смiхом. Та водночас хлопець плекав надiю, що за рiк усе стане iнакше. Думка про Салех-бея та гамбурзьких друзiв так заспокоювала його, що вiн по-справжньому вiрив, нiби пiсля тiєї подорожi його смiх сам упаде йому до рук, немов стигле яблуко з яблунi.

Та ця надiя таїла в собi й небезпеку: адже Тiм мiг облишити всякi спроби змiнити свою долю й змиритися з таким сумним становищем.

Однак Тiмова зовнiшня байдужiсть мала й перевагу: вона заспокоювала барона. Троч справдi почав думати, що Тiм змирився зi своєю долею, й уже не так пильно наглядав за хлопцем.