Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке) :: Крюс Джеймс
Страница:
17 из 227
А батьковi Тiм надумав поставити мармуровий надгробок. I хай на ньому буде написано золотими лiтерами: "Вiд твого сина Тiма, що нiколи тебе не забуде".
А як зостануться ще грошi, Тiм купить собi самокат - такий, як у пекаревого сина, на гумових шинах, iз сиреною. Хлопець отак собi снив iз розплющеними очима, аж поки стомився вiд тих мрiй i заснув насправдi. Про картатого пана вiн уже й не згадував. Та коли б Тiм побачив його в ту хвилину, то напевне дуже здивувався б, бо химерний незнайомець саме розмовляв iз тими трьома чоловiками, що минулої недiлi запросили хлопця вiдсвяткувати виграш i обiкрали його. Та, на своє щастя - чи то пак на нещастя, - Тiм того не бачив. Вiн спав.
Розбудив його чийсь рiзкий голос. То був якраз голос картатого пана. Вiн стояв у ногах у Тiма, дивився на хлопця й питав не дуже приязно:
- Ну, виспався?
Тiм кивнув головою, ще трохи очманiлий пiсля сну, пiдвiвся, сiв на травi й про всяк випадок лапнув зверху за кишеню. Вона видалась йому дивно порожньою. Хлопець квапливо застромив туди руку й ураз пробуркався зовсiм: кишеня справдi була порожня. Грошi зникли.
Картатий пан зловтiшне вишкiрив зуби.
- Г... г... грошi у вас? - затинаючись, спитав Тiм.
- Ех ти, сонько! Грошi в одного з тих трьох шахраїв, що ти з ними пив-гуляв тiєї недiлi! Вiн таки пiдстерiг тебе. А моя доля, мабуть, уже така, що я приходжу запiзно. Вгледiвши мене, вiн чкурнув навтьоки. От тому я тебе й помiтив.
- А куди вiн побiг? Треба покликати полiцiю!
- Я не люблю синiх мундирiв, - вiдказав картатий.
|< Пред. 15 16 17 18 19 След. >|