Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

- Може, й ваша правда, - погодився Тiм. - Ну, спасибi вам. Нате лист i сто марок. А як заведете детектива за рiг, удайте, нiби закашлялись.

- Зроблю як треба, мiстере!

Хлопець сховав грошi в кишеню, а листа за вилогу рукава. Потiм усупереч усiм готельним правилам - подав Тiмовi руку й приязно сказав:

- Ну, хай щастить, Брауне!

- Та щастя б менi не завадило, - вiдповiв Тiм i стис хлопцевi руку.

Коли коридорний вийшов, Тiм приклав вухо до дверей. Серце його знову билось, аж iз грудей вискакувало.

Ось почувся гавкучий кашель. (До дванадцятої години лишалось п'ятнадцять хвилин.) Тiм обережно прочинив дверi. У вестибюлi не було нiкого.

Тiм тихенько причинив за собою дверi й, не замикаючи їх (шкода часу!), метнувся до чорного ходу.

Нiхто його не зупинив. Тiльки зустрiлась одна покоївка, вiн буркнув їй "добривечiр", але вона його, видно, не впiзнала.

На вулицi пiд яскравими лiхтарями блищала мокра брукiвка. На Гамбург уже сипалася мряка. На тротуарi навпроти стояв якийсь чоловiк пiд парасолькою, але не дивився в Тiмiв бiк. У свiтлi вiд лiхтаря блищала нiкельована оправа його окулярiв.

Тiльки не бiгти! Треба човгати неквапливо, посвистуючи, мовби справдi матрос. Тiм озирнувся довкола, нiби не знаючи, куди податись, тодi засвистiв i рушив у бiк ратушi. Нiчиїх крокiв за собою вiн не чув, а оглянутись боявся. Зовнi безтурботний, а насправдi згоряючи з хвилювання, нога за ногою дiйшов вiн до рогу, звернув у завулок - i побiг щодуху.