Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Але звичайно дев'ятка на вокзал не ходить.

Торкнувши пальцем кашкета, вiн знову пiшов наперед.

- Грiм побий, швиденько ж ти виграєш заклади, Тiме! - засмiявся пан Рiкерт. - Ти, напевне, знав, що той провiд порветься, еге?

Тiм сумно похитав головою. Вiн раднiший був би програти цей заклад. Та все ж йому хоч ясно стало, що пан Троч має такi здiбностi, якi можна назвати принаймнi незвичайними.

На вокзалi пан Рiкерт спитав, де ж Тiмовi речi.

- Все, що треба, при менi, - вiдповiв Тiм якось непевно, трошечки по-дитячому. - А паспорт у кишенi.

У хлопця справдi був паспорт. Як йому минуло чотирнадцять рокiв, вiн добивсь вiд мачухи, щоб вона взяла йому паспорт. Мовляв, на iподромi можуть часом спитати документи. Одного цього натяку вистачило: адже якраз тодi Тiм був вiдмовився вигравати грошi.

А тепер от виявилося, що паспорт йому справдi потрiбен, бо ж вiн їхав до чужого мiста, до Гамбурга.

Пан Рiкерт мав у поїздi цiле купе першого класу. На дверях була пришпилена картка з написом: "Крiстiан Рiкерт, директор пароплавства". Але нижче стояло ще одне прiзвище, i, прочитавши його, Тiм сполотнiв. Бо там було написано: "Барон Томас Троч". Коли вони посiдали, пан Рiкерт запитав?

- Тобi недобре, Тiме? Чого ти раптом так поблiд?

- Та нi, нiчого, зi мною часом таке буває, - вiдказав Тiм, i то, власне, була правда, бо з ким на свiтi такого не буває?

Поїзд довго їхав понад берегом Ельби. Пан Рiкерт, видимо, зацiкавлено розглядав рiчку й береги, а Тiм нiчого того не бачив.