Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

По думцi ж тiй годиться не смiятись,

А гiдному й поважному лишатись.

В о л о ц ю г а

Ви, пане, бачу, мудрий чоловiк,

Та трошечки не в той загнули бiк.

Пошився в дурнi, хто лиш смертi жде:

Життя тим часом мимо нього йде.

Бо ж келих роблять не щоби розбити,

А щоби мед-вино iз нього пити.

Вiн знає, що розiб'ється колись,

Та поки цiлий - дзень собi та блись!

К о р о л ь

Як може вiн радiти, що блищить,

Коли вiн знає: час його строщить?

В о л о ц ю г а

Отож вiн так i квапиться радiти,

Бо знає, що не вiк йому ряхтiти!

К о р о л ь

Вам рiч моя, мов по стiнi горох.

Ходiм лишень до королiвни вдвох.

Як ви насмiшите її, то вам

Я королiвство все своє вiддам!

В о л о ц ю г а

Ну що ж, забились! Але ж хто не знає,

Що смiх людей вiд звiрiв вiдрiзняє!

Адже з того людина й пiзнається,

Що в слушну мить вона смiється.

Завiсу опустили, i в залi стало майже темно. Тiльки крiзь нещiльно позавiшуванi вiкна просочувалося трохи свiтла. Дiти, що з них бiльшiсть не зрозумiли коротенького прологу, перешiптувались та чекали нетерпляче, коли ж нарештi почнеться справжня вистава.

Спереду, в другому ряду, нашi троє глядачiв тихо сидiли на своїх мiсцях i думали про зовсiм рiзнi речi, кожне про своє. Старенька панi Рiкерт сердилася, що мусить погодитися саме з волоцюгою. Бо вона не дуже шанувала волоцюг (хоч роздавала жебракам грошi без лiку).