JК
Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке) :: Крюс Джеймс
Страница: 98 из 227А тепер, навiть спiймавши облизня, засмiюся - i моє однаково зверху!
Барон iз майже щасливим виразом на обличчi схопився за голову й вигукнув:
- Це ж неймовiрно! Всю свою зверхнiсть менi доводилось весь час пiдтримувати хитрiстю, пiдступами, каверзами, перемогами над iншими людьми. А тепер вона сама спливає на мене, бо я вмiю пускати з рота якiсь кумеднi хихи та хахи. Виходить, смiх вартий бiльш, нiж я гадав! За нього справдi можна вiддавати цiлi царства!
Вдоволений кощiй знову впав у крiсло, i обличчя його на мить стало таке лукаве, як колись, на iподромi.
- Поганяйся тепер за своїм смiхом, Тiме Талер! Ти його не наздоженеш! Бо я за нього руками й зубами держатимусь!
Сiмнадцятий аркуш
БАГАТИЙ СПАДКОЄМЕЦЬ
Форма молодих багатих спадкоємцiв за тих часiв була така: сiрi штани з тонкого сукна, пiджак у чорно-червону пересмужку, снiжно-бiла шовкова сорочка, червона краватка в чорну клiтинку, такi самi шкарпетки й жовтi замшевi черевики.
Тiм стояв у тому вбраннi перед високим, вiд самої пiдлоги, дзеркалом i причiсувався, вперше в життi примочивши задля того чуба. На килимi бiля дзеркала лежала газета зi знiмком вiдомого тенiсиста. Поморочившись, Тiм зачесав чуба майже так, як на знiмку.
Якусь хвилину Тiм роздивлявся сам себе в дзеркалi: спробував навiть скласти уста в якусь подобу усмiшки, але нiчого не вийшло. Тодi вiн сумно вiдвернувся й почав знiчев'я ходити по кiмнатах свого номера. Сiв у крiсло-гойдалку, гойднувся раз-другий i знуджено встав. Пороздивлявся картини на стiнах - усе кораблi на бурхливих хвилях, пiдняв трубку бiлого телефону, та зразу ж i поклав її, а врештi розгорнув пишно оздоблений золотим тисненням шкiряний бювар, що його барон залишив посерединi полiрованого письмового столу.
Барон iз майже щасливим виразом на обличчi схопився за голову й вигукнув:
- Це ж неймовiрно! Всю свою зверхнiсть менi доводилось весь час пiдтримувати хитрiстю, пiдступами, каверзами, перемогами над iншими людьми. А тепер вона сама спливає на мене, бо я вмiю пускати з рота якiсь кумеднi хихи та хахи. Виходить, смiх вартий бiльш, нiж я гадав! За нього справдi можна вiддавати цiлi царства!
Вдоволений кощiй знову впав у крiсло, i обличчя його на мить стало таке лукаве, як колись, на iподромi.
- Поганяйся тепер за своїм смiхом, Тiме Талер! Ти його не наздоженеш! Бо я за нього руками й зубами держатимусь!
Сiмнадцятий аркуш
БАГАТИЙ СПАДКОЄМЕЦЬ
Форма молодих багатих спадкоємцiв за тих часiв була така: сiрi штани з тонкого сукна, пiджак у чорно-червону пересмужку, снiжно-бiла шовкова сорочка, червона краватка в чорну клiтинку, такi самi шкарпетки й жовтi замшевi черевики.
Тiм стояв у тому вбраннi перед високим, вiд самої пiдлоги, дзеркалом i причiсувався, вперше в життi примочивши задля того чуба. На килимi бiля дзеркала лежала газета зi знiмком вiдомого тенiсиста. Поморочившись, Тiм зачесав чуба майже так, як на знiмку.
Якусь хвилину Тiм роздивлявся сам себе в дзеркалi: спробував навiть скласти уста в якусь подобу усмiшки, але нiчого не вийшло. Тодi вiн сумно вiдвернувся й почав знiчев'я ходити по кiмнатах свого номера. Сiв у крiсло-гойдалку, гойднувся раз-другий i знуджено встав. Пороздивлявся картини на стiнах - усе кораблi на бурхливих хвилях, пiдняв трубку бiлого телефону, та зразу ж i поклав її, а врештi розгорнув пишно оздоблений золотим тисненням шкiряний бювар, що його барон залишив посерединi полiрованого письмового столу.