Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Раз людина звертається до тебе за допомогою, одмовляти її — свинство.

— I надовго ти збираєшся на той острiв?

— Робiнзон пробув на безлюдному островi двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв, — зiтхнувши, сказав Ява.

— Ого-го! — аж рота роззявив я. — Це ж скiльки тобi буде? Сорок з гаком. Це ми вже всi школу покiнчаємо й iнститути. Карафолька академiком стане, Гребенючка агрономом. Я льотчиком, якщо вийде. А ти…

— Що ж поробиш, — знову зiтхнув Ява.

— Слухай, а хто ж буде за Книшем i Бурмилом стежити? Хто буде їх викривати, виводити на чисту воду? Може ж, вони справдi небезпечнi шпигуни й злочинцi? Га? Ти що — забув оту таємничу розмову? I акваланг? I торт, i все iнше? Забув?

Ява враз почервонiв, наче я його спiймав на гарячому. Я вже торжествував, думав, що вiн зараз вiдмовиться од своєї затiї. Але вiн сказав:

— Нi, нiчого я не забув. Та доведеться тобi самому стежити за ними й викривати їх. Ти хлопець смiливий, сам впораєшся. I станеш знаменитим. I про тебе в газетах напишуть, i по радiо, i по телевiзору… А я не можу тут бiльше жити. Не можу. Переекзаменовка… та ще й ця кукурудза. Через кiлька днiв приїде мати i… хоч на край свiту.

Я зiтхнув.

— А може, все-таки не тiкатимеш? Якось перебiдуєш.

— Нi, раз я вирiшив — усе!

— А хай би сказився той Кукурузо, що напутив тебе на острiв тiкати. Так це ми в дитинствi бiльше й не побачимось? — з вiдчаєм сказав я.