Страница:
12 из 575
щось таке — вуха пообриваю i свиням викину.
Тулячись спинами до самих бур'янiв, ми боком проходимо повз дiда i, як тiльки минаємо його, щодуху бiжимо.
I якраз вчасно: ще мить — i шкарубка дiдова рука з розмаху прилiпилася б до наших штанiв…
Я живу по сусiдству з Явою. I за якусь хвилину ми вже вiдсапуємось у нашому садку.
Ми сидимо у картоплi пiд вишнею. Сидимо й журимось, що така прикра невдача спiткала нас з отим «метром». Але довго журитися ми не вмiємо.
— Слухай, — раптом каже Ява, — а давай зробимо… пiдводного човна.
— Давай, — не задумуючись, кажу я. I тiльки тодi питаю: — Аз чого?
— Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби… напiвзатоплена.
— А як?
— Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт.
— А двигун?
— На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний.
— А дихать?
— Через перископ.
— А на поверхню як випливати?
— Баласт викинем i випливемо.
— А як водою заллє i затопить?
— Ти що — плавати не вмiєш? От iще! «Як? Як?» Дулю з маком з тобою зробиш!
— Сам ти дуля з маком! Який розумний!
— Та ну тебе, — сказав Ява уже примирливо. А я й зовсiм не вiдповiв нiчого — сьогоднi сваритися не хотiлось.
Ми проходили повз старий набокуватий колодязь iз журавлем, з якого давно вже й воду не брали — так замулився.
|< Пред. 10 11 12 13 14 След. >|