JК
Тореадори з Васюкивки :: Нестайко Всеволод Зиновьевич
Страница: 140 из 575Може, тому що ранок був сонячний i веселий, а, як ви знаєте, всi нiчнi страхи минають уранцi. Уночi все здається страшнiшим вiд того, що темно й тихо i люди сплять. А вранцi свiтить сонце, гомонить птаство, брязкають вiдрами баби бiля криницi, i навколо люди. Я був бадьорий i сповнений енергiї. На острiв! Негайно треба на острiв! Довiдатися, як же там — чи живий…
Нашвидку вмившись, я побiг до хлiва. Мати ще доїла. Теля й собi лiзло до корови. Мати одганяла його; «Лишки! Лишки!»
— Мамо! — гукнув я — Дайте молока, будь ласка, швидше, бо я бiжу.
— Куди це ти? Зараз снiдати будем.
— Та потiм. Я не хочу, Я молока тiльки. Я з хлопцями домовився на рибалку.
— Та хоч хлiба врiж.
Випив я склянку молока, вiдрiзав велику парчику хлiба — за пазуху — i на вулицю щодуху. За ворота вибiг i з розгону просто на дiда Вараву наскочив — не вгледiв. Аж хитнувся вiн.
— Тю на тебе! — буркнув сердито. — Iч, розiгнавсяi.
— Вибачте! Драстуйте, дiду!
— Здоров. Куди це тебе несе? Преш, як нiмий до суду. Людей з нiг збиваєш.
— Та я на рiчку, на рибалку з хлопцями домовився.
— Проспав, ледащо? — уже спiвчутливо й докiрливо спитав дiд: сам же рибалка — розумiє.
— Еге! То я побiжу! Вибачайте! — А сам думаю:
«Ех, не знаєте ви, нiчого не знаєте, куди я спiшу. Якби знали, не те б заспiвали…»
Роздiл XVII
«Сьогоднi вночi…» Таємниця от-от розплутається
З трепетним серцем пiдпливав я до острова.
Нашвидку вмившись, я побiг до хлiва. Мати ще доїла. Теля й собi лiзло до корови. Мати одганяла його; «Лишки! Лишки!»
— Мамо! — гукнув я — Дайте молока, будь ласка, швидше, бо я бiжу.
— Куди це ти? Зараз снiдати будем.
— Та потiм. Я не хочу, Я молока тiльки. Я з хлопцями домовився на рибалку.
— Та хоч хлiба врiж.
Випив я склянку молока, вiдрiзав велику парчику хлiба — за пазуху — i на вулицю щодуху. За ворота вибiг i з розгону просто на дiда Вараву наскочив — не вгледiв. Аж хитнувся вiн.
— Тю на тебе! — буркнув сердито. — Iч, розiгнавсяi.
— Вибачте! Драстуйте, дiду!
— Здоров. Куди це тебе несе? Преш, як нiмий до суду. Людей з нiг збиваєш.
— Та я на рiчку, на рибалку з хлопцями домовився.
— Проспав, ледащо? — уже спiвчутливо й докiрливо спитав дiд: сам же рибалка — розумiє.
— Еге! То я побiжу! Вибачайте! — А сам думаю:
«Ех, не знаєте ви, нiчого не знаєте, куди я спiшу. Якби знали, не те б заспiвали…»
Роздiл XVII
«Сьогоднi вночi…» Таємниця от-от розплутається
З трепетним серцем пiдпливав я до острова.