Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Значить, нам сьогоднi везе, — усмiхнувся вожатий.

— Везе! Везе! Юшку! Сашенько, обов'язково юшку! Юшку! — злилися в одно десятки вигукiв.

— Тiльки так, — уперше за весь час усмiхнувшись, закивав головою Сашко.

Тепер, коли всi стояли разом навколо вогнища, було особливо помiтно, що Сашко дуже маленький на зрiст, менший за всiх Може, тому вiн i тримався так серйозно й насуплено, щоб здаратися солiднiшим. Але ще було помiтно, що його всi люблять i якщо и смiються з отого ного «тiльки так», то зовсiм не глузливо, а скорiше лагiдно.

Сашко заходився готувати їжу. Дiвчатка допомагали йому, чистили картоплю, рибу, яку дiстали з сiтки, що була прив'язана до корми одного з човнiв i занурена у воду. Iншi пiонери розбрелися по острову. Якось так само собою вийшло, що ми опинилися поруч з Iгорем. Iгор сидiв на пеньку i стругав ножем паличку. Ми з Кукурузом сидiли бiля пенька навпочiпки, уткнувшися пiдборiддям в колiна, i задумливо колупалися в землi. Потiм Кукурузо кахикнув i, насупившись (щоб приховати нiяковiсть), сказав хрипло:

— Дай подивитися… приймач… Можна?

Iгор зразу одклав ножик i паличку.

— А чого ж… Звичайно. Будь ласка.

Вiн одкрив футляр.

— Оце настройка, це дiапазони, це звук, — показав, де що крутити.

Кукурузо схилився над приймачем. Засопiв. Я й собi носа сунув Кукурузо одпiхнув мене лiктем.

— Не хукай туди прямо Запотiє i зiпсується.

Iгор усмiхнувся.

— Та нiчого. Вiд цього не зiпсується.