Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Та що ви, хлопцi! Що виi Та боронь боже! Яке там завдання! Христос з вами! Таке ж вигадали, їй-богу!

— А що ж? — спитав дiд.

Книш якийсь час мовчав, потiм враз гаряче заговорив:

— Та знаєте, та ми ж якраз, дедушка, i про вас думали. Хотiли подаруночок вам iзробить. Хоч ви й непитущий, але ж па свята чарочку можете… Хи-хи! Це ж, знаєте, узнав я, що у вiйну нiмцi тут спирт затопили. Двадцять, кажуть, канiстр лежить. Герметичнi, що їм зробиться. Так ото думаємо пiднять. Тiльки ж ви, дедушка, пожалуста, нiкому-нiкому! Ми вам по дружбi дамо. Навiть i не думайте вiдмовлятися. Це ж таке дiло! Згодиться! Хi-хi!..

Книш засмiявся дрiбненьким пiдлим смiхом. Та смiх одразу й увiрвався По дiдовому настрою зрозумiв Книш, що смiятися не до шмиги.

— Ясно, — суворо сказав дiд — А ломика оце нащо брав?

— Та просто так… просто… — зам'явся Книш.

— Хотiв греблю зруйнувати? Щоб слiди замести? Щоб усе спливло? Мовляв, стихiйне лихо? Так? — у голосi дiда дзвенiла лють.

— Таж клята баба, — почав Книш, але дiд перебий його:

— Годi вже! Сiдай! Поїхали!

— Та, дедушка! — плаксиво запросився Книш — Та ми ж з вами'сусiди! Що вам — бiльше всiх треба? Я ж нiчого не зробив, не встиг же! Одпустiть!

— Якi ми сусiди! — одрубав дiд. — Ти зовсiм на iншiй планетi живеш! I не смiй сусiдиться до людей. Поїхали!

I Книш згорбився i, як побитий собака, слухняно пiшов до човна. А коли вже ми одпливали, дiд Варава, нi до кого не звертаючись, тихо сказав:

— А той спирт партизани ще у сорок третьому виловили. Для госпiталю. Було б старожилiв спитать, перед тим як у воду лiзти.