Страница:
191 из 575
I отут вийшла раптом заковика. Я i Ява, як Станiславський i Немирович-Данченко, як iнiцiатори цiєї справи, звичайно, цiлком законно хотiли грати найголовнiшi ролi. Причому однаковi. Але найголовнiша роль була одна — Хлестаков. Я вважав, що ця роль якраз для мене. Сам Гоголь пише, що Хлестаков — «тоненький, худенький… без царя в головi… неспроможний зупинити постiйної уваги на якiй-небудь думцi…» Ну, коротше кажучи, що там казати…
Але Ява сказав:
— Пхе!.. Гарненько придивись на себе в дзеркало, i ти сам зрозумiєш, що ти схожий на Хлестакова, як свиня на коня. Тiльки й того, що двi руки, двi ноги й голова. Хлестаков — це ж в-вогонь! Це ж, знаєш… Це — о!
I вiн став у позу, — задер носа i вiдкопилив губу.
— Ха! — сказав я. — Дивiться на нього! Ой, не можу! Хлестаков! Якесь опудало, а не Хлестаков! Крокодил якийсь!.. Ану пусти! Пусти, кажу, сорочку! Бо як дам!
Роль Хлестакова Галина Сидорiвна вiддала Колi Кагарлицькому.
Скрутно було i з iншими головними ролями. I городничиий Антон Антонович Сквозник-Дмухановський був однн… I суддя Амос Федорович Ляпкiн-Тяпкiн — один. I попечитель Артемiй Пилипович Землянiка — один. I… I все-таки «Ревiзор» — генiальна п'єса. А Гоголь — генiальний письменник. Вiн знав, що ми з Явою гратимем у «Ревiзорi», i написав двi ролi — Добчинського i Бобчинського. Геть однаковiсiнькi. Спецiально для нас. Щоб ми недоварились. Ролi, звичайно, не зовсiм головнi. Але ви не думайте — без Бобчинського i Добчинського нiчого не було б. Все у п'єсi без них пiшло б шкереберть.
|< Пред. 189 190 191 192 193 След. >|