Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

На весь космос, на весь Всесвiт страждають.

Ну як тепер показатися людям?! Як подивитися їм в очi? Як взагалi жити на свiтi пiсля цього?! Ой, що ж ми наробили!..

Лишенько!

I нащо ми придумали отой ВХАТ на свою голову!

Жили ж собi спокiйно й весело.

Чого нам треба було?

У Се-Ше-А захотiлося на гастролi? Вiнкiв лаврових? Аплодисментiв? Шминдрики нещаснi! Маєте тепер аплодисменти по пицi!

А все почалося з Києва. Це Київ винен. Столиця України. I київська мiлiцiя винна. I новi цинковi ночовки. I Валька. I Максим Валер'янович. I годинник «Салют». I… утопленик Утопленик винен насамперед. Але пождiть, давайте все до ладу.

Це було минулого лiта.

Було так.



Роздiл II

Випадок у метро. «Космонавт». Конфлiкт з київською мiлiцiєю



Ми приїхали до Києва. На цiлий мiсяць. У гостi до мого рiдного дядька i моєї рiдної тiтки.

Це було прекрасно. Ми цiлий рiк мрiяли про цей день. Не те, що ми нiколи не бували в Києвi. Бували. Ява один раз, а я аж двiчi. Але тодi, вперше, ми були усiм класом на екскурсiї, всього лише два днi. А вдруге я був сам, без Яви. То було, звичайно, не те, зовсiм не те. Ви ж самi знаєте, що радiсть, якої не можна роздiлити з найлiпшим другом, — це не повна радiсть I навiть не пiврадостi. А якась четвертинка… Отож не дивуйтеся, що в нас був такий пiднесений настрiй.