Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Ява обертається i теж:

— Та-та-та-та-та-та…

— Iду на таранi — гукаю я, пiдлiтаю до Яви — штурх його ззаду, i вiн одлiтає од мене. А потiм пiдлiтає i — штурх! — мене, i я одлiтаю… I-i-ех!.. От каруселя! Ну й каруселя! I нiяких тобi нещасних випадкiв! Нiяких жертв! Ланцюг такий, що вола вдержить.

Отак би лiтав, лiтав, лiтав… цiлий день би лiтав…

Аж тут повiльнiше, повiльнiше…

Стоп! Приїхали! Злазьте!

Тю! Отак мало? Як хочете ще, — будь ласка, платiть грошi i карусельтесь собi скiльки влiзе.

Гро-о-ошi! Де ж узять тi грошi, як вони отуто, у животi! I нащо ми стiльки морозива вмаламурили! Не могли менше на двi-три порцiї! Якраз було б на каруселю! А так через те поганське морозиво доводиться вiдмовлятись от такої для мене потрiбної, такої льотчицької розваги.

Дурний я, дурний! Ну, у Яви вухо, йому треба було! А я чого? Чого я! Було б на собi економити. Хай би Ява сам їв. Морозива я й у Васюкiвцi можу скiльки хочеш умелигати. А таку каруселю у Васюкiвцi хтозна-коли ще побудують!

Я вже й виросту…

Ява бачить мiй настрiй. Зiтхає спiвчутливо. Каже:

— Ходiм хоч скупаємося.

— Та! — змахую я рукою — Що я, купатися у Київ приїхав? Я вдома отак-о накупатися можу… Та й де тут купатися? Серед людей, як у лiсi, заблудишся. I до води не втрапиш Та й води бiля берега уже нема — самi люди…

Але то я так казав, щоб досаду свою на чомусь зiгнати. Бути на київському пляжi i не викупатись мiг тiльки якийсь хворий, ненормальний. Тим паче в таку спекоту. Ми почали пробиватися до води.

Я не можу собi точно уявити, що таке мiльйон людей.