Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

I як я одразу не здогадався, що то за пiстолет! А втiм, я таки, чесно кажучи, стартових пiстолетiв нiколи близько не бачив i в руках не тримав. I Ява, звичайно, теж. Бачу, почервонiв Ява: соромно йому, що вiн так сплохував. I, щоб приховати своє збентеження, пита:

— А як же вiн стрiляє?

— Дуже просто, — дядько вийняв пiстолет з шухляди. — Дається команда… «На старт!» — потiм: «Увага!» — а тодi, — дядько пiдняв пiстолет над головою…

Б-бах!..

Ого! Аж у вухах задзвенiло! I в ту ж мить:

— Ой!.. Трах-тарарах!.. — Щось гепнулось i заторохтiло в кухнi. Ми кинулися туди. Посеред кухнi сидiла на пiдлозi тiтка, а бiля неї лежала розбита макiтра, в якiй вона терла мак на пирiг. Не сподiваючись пострiлу, тiтка з переляку гепнулась на пiдлогу.

Вигляд у неї був такий кумедний, що ми засмiялися.

— Гри-ишо! — докiрливо схиливши голову набiк, жалiбно сказала тiтка. — Ну як дитина! Хiба так можна? Я трохи не вмерла.

— Хто ж тобi винен, що ти полохлива, як той заєць пiд голим кущем, — смiючись сказав дядько.

— А воно таки так бахка, що будь-кого перепудити може, — сказав я (жалко менi стало тiтку).

— З ним i шпигунiв ловить можна, — сказав Ява. — Б'є, як бойовий!..

— Дядю Гришо, а можна стрельнути? — насмiлився я.

— А чого… тiльки… — Дядько показав очима на тiтку, яка вже пiднялася й збирала черепки.

— А ми у спальнi, — вихопився Ява.