Страница:
260 из 575
— Дзвониш, значить! Тiкаєш, значить! — шипiв Ява, пiдступаючи до Будки.
Будка навiть пози не змiнив, так i стояв iз схрещеними на грудях руками.
Тiльки процiдив крiзь зуби:
— Не тягни щупальцi, бо копита простягнеш! Я займаюся самбо i знаю такi прийомчики, що ви в мене зараз позлiтаєте вниз, як грушi.
— П-побачимо! — прошипiв Ява i несподiвано вхопив Будку за вухо, та не двома пальцями, а всiєю жменею. Будка сiпнувся i хотiв ударити Яву в живiт, але тут Ява однiєю вiльною рукою, а я обома схопили його за руки. I водночас я наступив йому на одну ногу, а Ява на другу — щоб вiн не мiг одбиватися ногами. Ми таке «самбо» змалечку знали. Будка викручувався, намагався вирватися, але ми держали його, як у лещатах. Ява м'яв йому вухо i примовляв:
— Скажи спасибi, що ми тебе по писку не б'ємо. Ми чобi просто… просто передаєм те, що тобi належить. Нас один чоловiк просив передати.
Спершу Будка тiльки процiдив:
— Кiнч-чай!
Потiм вiн виривався мовчки, лише сопiв. Потiм на очах у нього з'явилися сльози, i вiн запросився:
— Пустiть! Ну! Пустiть! Ну!
— А будеш iще дзвонити? Будеш?
— Н-не буду… — ковтаючи сльози, промекав Будка.
Ми пiдвели його до схiдцiв i пустили. Я не стримався i пiддав йому колiном.
I вiн загримiв своi'ми клепаними «залiзними» штаньми вж донизу.
Пiдхопився, одбiг, обернувся i, розмазуючи по своїй широкiй мордяцi сльози, крикнув:
— Ну, пождiть, пождiть, я ще вас пiдловлю!
Посварився кулаком i зник.
|< Пред. 258 259 260 261 262 След. >|