Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Бурмило озирнувся нервово, мов школяр, що вперше купує цигарки.

— Та оте-го… ну… з жаб'ячими ногами.

— А-а! Для пiдводного плавання, — усмiхнулася продавщиця.

Бурмило мотнув головою i скривився досадливо (наче продавщиця виказала його).

Продавщиця взяла з полицi ласти i маску з трубкою, подала Бурмиловi.

У нас з Явою очi зробилися, як колеса. Ти диви!

Поки Бурмило примiряв маску, мацав ласти. Книш уже вибив у касi чек.

— Загорнiть!

I знов-таки, злодiйкувато озираючись, наче вони не купили, а вкрали це причандалля для пiдводного плавання, Книш i Бурмило вийшли з магазину.

Бачачи, що вони так сторожко поводяться, ми не зважилися одразу пiти за ними, а вирiшили трошки пересидiти за вудлищами. Ненароком навалилися ми на снiп, тонка шпагатина, якою вiн був зв'язаний, враз лопнула i… Наче бомба розiрвалася в магазинi. Вудлища з трiском розлетiлися на всi боки. Крики, зойки, панiка. Ми кинулися геть.

— Держiть! Ловiть! Хулiгани! — залунало нам услiд. Добре, що на Хрещатику людей, як на стадiонi пiд час футболу. Ми — раз-раз! — мiж ними. Потiм мене Ява за рукав — сiп!

— Чш! Не бiжи! Вродi ми — це не ми!

Правильно. Коли за тобою женуться, бiгти — останнє дiло. Завжди треба спокiйно йти. Тодi тебе ще й питатимуть:

«Не бачив, тут такий не пробiгав»? I ти спокiйно можеш сказати: «Бачив. Отуди побiг».

Неквапливо пройшовши Хрещатиком, ми шмигонули в метро.

Ми чомусь були певнi, що Книш i Бурмило обов'язково пiшли на метро.