Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Наскiльки квитки нам були потрiбнi (щоб не залежати вiд ворога), настiльки дядько був нам не потрiбен — вiн мiг все тiльки зiпсувати.

Я довго кружляв навколо дядька, як муха навколо меду. Нарештi наважився:

— Дядю, ви, будь ласка, дайте нам квитки, ми вперед пiдем…

— А чого не разом? — здивувався дядько.

— Та… нас чекають… — i зашарiвся я, у пiдлогу втупившись.

Дядько пильно глянув на нас, усмiхнувся i пiдморгнув!

— Та-ак… Ясно… А чи не рано ви, хлопцi, почали… Га? Ми дипломатично промовчали.

— Що ж… гаразд… Нате квитки… Тiльки ж пильнуйте…



Роздiл XI

«Динамо» (Київ) — «Торпедо» (Москва)



Тролейбус уже рушав. Тiльки-но ми вскочили, як дверi за нами клацнули i тролейбус поїхав. У тролейбусi було повно-повнiсiнько людей. Ми стояли на нижнiй приступцi, уткнувшись носами у чиїсь брезентовi штани. Щоб звiльнити свої носи, ми притиснулися спинами до дверей. Аж тут тролейбус спинився, i десь вгорi з гучномовця почулося: «Вулиця Iвана Кудрi». Дверi розсунулися, i ми вже думали, що зараз випадемо. Але нi, знадвору одразу натиснули, i нас було пiднято i впхнуто в глиб тролейбуса, Затиснутi мiж людей, ми висiли, не торкаючись ногами пiдлоги. Ого-го! Ой! Ай! Ох! Краще пiшки ходити, нiж отак їздити'

Весела кондукторка, скоцюрбившись десь пiд стелею тролейбуса, весь час вигукувала:

— Хто забув узяти квиточки? Я до ваших послуг. Я ось тут. Будь ласка, звернiть на мене увагу. Юначе у беретi, не одвертайтеся. Я буду ображатись.