Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Адже нам режисер прямо сказав, щоб ми прихопили одного-двох хороших хлопцiв. I ми вiзьмемо Будку. А що! Хай зiграє в кiно. Хай прославиться наш учорашнiй ворог, який завiв нас у пiдземелля i думав настрахати до смертi… Хай! Нам хотiлося бути сьогоднi благородними, добросердими i великодушними.

Будка не одразу зрозумiв, чого ми вiд нього хочемо.

— Га? Що? — повторював вiн, лупаючи очима.

— Та на кiностудiю ж… У кiно знiматися… Не хочеш? — тлумачили ми. — Ти що, сказився, вiд такого вiдмовлятися…

Словом, коли асистент, як домовились, пiд'їхав до таксопарку, нас було четверо.

Асистент був розумна людина. Побачивши, крiм Вальки, ще й Будку, вiн тiльки сказав:

— Ясно… Отже, в перепустцi треба поставити цифру 4? Я не помилився?

— Ага, — всмiхнувся Ява.

Максим Валер'янович, що сидiв у машинi, зустрiв нас весело:

— Привiт, панове! Нiчого не питаю, бачу: все гаразд… Були серйознi бої, але перемога на вашому боцi… Так?

Я мовчки кивнув i одтягнув рукав на лiвiй руцi, де був надiтий годинник.

— От i добре… От i добре, — Максим Валер'янович якось загадково усмiхнувся.

— А що, не знайшли ще того… царя? — спитав я.

— Побачимо, побачимо… — i вiн знов усмiхнувся. Менi здалося, що вiн щось знає, але чомусь не хоче сказати. I водночас я вiдчував: те, що вiн знає, хороше, приємне для нас.

— Ну скажiть, ну, будь ласка, — нетерпляче попросив я.