Страница:
359 из 575
— Ну, давай уже менi той нещасний годинник.
— Еге… Якi бистрi! — кажу я i ховаю руку з годинником за спину, наче жандарм хоче його силомiць вiдняти.
— Не довiряєш? — усмiхається жандарм.
Я мовчу. I раптом жандарм тихо так, тихо каже:
— А я тобi на пляжi довiрив… Не побоявся…
Наче мене батогом по спинi вперiщили — тiпнувся я i рота роззявив. Що-о?
— Не впiзнаєш? — усмiхається жандарм.
Я вдивляюсь, вдивляюсь, вдивляюсь… Нi, не може бути. Не схожий же зовсiм. Обернувся я до Яви — вiн тiльки плечима знизує: теж не впiзнає.
Озирнувся жандарм навкруги, когось очима шукаючи, зупинився поглядом на Людмилi Василiвнi у бiлiм халатi, кулаком на неї посварився (його улюблений жест) i крикнув:
— У-у… Розмалювала мене так, що хлопцi власного годинника повернути не хочуть.
— Бачу — всi кругом смiються; i Людмила Василiвна, i режисер, i оператор, i всi-всi, хто бiля озера. I Валька, бачу, вже смiється, i Будка, i Ява рота розтягує. Значить, це вiн-таки, вiн — наш незнайомець з тринадцятої квартири. Ну я й собi почав усмiхатися, а тодi й кажу:
— А чого ж ви такий… Казали: «Цар, цар», а насправдi — жандарм звичайнiсiнький. А ми, дурнi, по всьому Києву царя шукали.
Ще дужче засмiялися всi.
— Все правильно, — сказав жандарм-незнайомець. — Щодо царя — нiякої з вашого боку помилки немає. Царя я таки граю. У цьому ж самому фiльмi. I царя, i жандарма — двi ролi. Це ось Євген Михайлович так задумав. А взагалi вибачте, дорогi, що я стiльки клопоту вам завдав своїм годинником.
|< Пред. 357 358 359 360 361 След. >|