Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Смерть вiдступає, життя перемагає».

I як усе-таки дiд Салимон мiг без кiнця жартувати, щодня бачачи перед носом хрести й могили! Неприємне це, однак, сусiдство. Та ще той страшний Горбушин склеп майже бiля самiсiнького дiдового порога. Останнi двi дiдовi вишнi гiлками своїми торкалися стiн каплицi.

Звичайно, найзручнiше дiстатися до Горбушиної могили через город i садок дiда Салимона. Не йти ж вiд поля через усе кладовище.

Дома в дiда саме нiкого не було Дiд на баштанi, а баба на рiчку пiшла, на пляж (до них племiнник з дiтьми з Москви приїхав, ми бачили, як вона їх повела). Можна було спокiйно продумати i простежити маршрут на мiсцевостi Значить, так: з вулицi заходимо не до дiда Салимона, а спершу до Карафольки (так зручнiше, бо в дiда тин, зачепитися можна, а в Карафольки ворини), потiм Карафольчиним городом у дiдову картоплю, минаємо свинарник, перелазимо через погрiбню i повз вулики у садок (от тiльки б вулика не перекинуть, бо буде кепсько). У садку залазимо в кущi смородини, i все. Звiдси Горбушина каплиця — як на долонi. I головне — ми навiть не на кладовищi, а в садку, бiля людей. У хатi не тiльки дiд з бабою, а й гостей повно, пле мiнник з дружиною i двое дрiбних дiточок. Отже, нiчого страшного. Не зрiвняти, як ми з Павлушею дiда Салимонового родича-запорожця ходили розкопувать або в Києвi у Лавру. Я повеселiшав.

— Буде порядок! Ходiмо, Антончику! Треба трохи подрiмати, щоб до ночi не зморило.

Ми полiзли на вулицю. I тут зустрiли Карафольку, який iшов додому.