Страница:
409 из 575
Це коли противник вiд нищiвного влучного удару гепається на землю i лежить догори ратицями, якнеживий…
Такого трiумфу перед хлопцями я ще не знав нiколи. Навiть коли ми ото з Павлушею викамстролювали рiзнi штуки, то я все-таки дiлив славу з ним. I для мене то була не цiла слава, а пiвслави. Тiльки тепер я зрозумiв, що справжня слава неподiльна. Справжня слава — це коли ти сам, сам один п'єш її повними барилами, не даючи нiкому нi краплi. Ото насолода! Ото щастя!
Ех, який жаль, що нема зараз тут того iудського Павлушi! Ото б закрутився дзигою, ото б застрибав, як карась на сковородi. I де вiн ходить, чорти б його взяли? Мабуть, водить десь пензлякою по паперi, мазило нещасне. Ну, нiчого, вiн сьогоднi все одно довiдається рано чи пiзно.
Все одно!
Я уявив собi, як це все буде, i менi стало щиро, вiд душi його шкода. Як вiн переживатиме!
Але — сам винен.
Роздiл VII
Антончик намагається висунутися на перший план. Iсторiя Карафольчиної гулi. Атака баби Мокрини. Атаку вiдбито.
Неприємно було тiльки те, що своїм подвигом я пiдтверджував фiлософську теорiю страхополоха i зрадника Антончика Мацiєвського.
Оно вiн уже крутиться i весь час радiсно вигукує:
— А що я казав! Га! Що я казав! Людський дух не може зникнути просто так, без слiду Вiн мусить у щось перетворитись. Абсолютно! За законами фiзики! Що я казав!
Висуває, бач, себе на перший план. Черв'як! Ну, мене так просто не вiдштовхнеш.
|< Пред. 407 408 409 410 411 След. >|