Страница:
437 из 575
I вони так весело й дружно спiвали, що менi стало заздрiсне. Добре, мабуть, бути солдатом i вiдчувати себе у такому гуртi. Iти отак полем i спiвати.
Солдатiв i взагалi вiйськових ми бачили часто. Кiлометрiв за п'ять вiд нас, за Дiдiвщиною, у лiсi були вiйськовi табори, а далi, в степу, — артилерiйський полiгон.
I вже з рiк, а то й бiльше в центрi села бiля сiльмагу на стовпi пiд репродуктором висiла дошка з об'явою:
ВНИМАНИЕ!
На полигоне постоянно днем и ночью производятся стрельбы. Красный флаг на вышках — на полигоне стрельба. Выпас скота, сбор грибов и ягод в районе полигона — только с разрешения начальника полигона.
I хоч гупало на тому полiгонi далеко не щодня i не щоночi, випасати худобу i збирати гриби та ягоди нiхто туди не потикався, навiть з дозволу начальника. Тiльки ми, хлоп'ята, кiлька разiв ходили туди шукати порох, гiльзи та iншi боєприпаси. Та й то бiльше «на слабо», як хтось зачепить («От слабо тобi!..») i без особливих результатiв.
Солдати через наше село їздили весь час, на всяких машинах, на мотоциклах, на бронетранспортерах, на гримотючих здоровеннецьких тягачах, для яких спецiально були одведенi грунтовi дороги поза селом.
А в суботу солдати приходили до нас у клуб на танцi. I ми любили товктися бiля них i слухати, як вони жартують. Особливо подобався нам невисокий, але весь якийсь ловкенький солдат iз Рязанi, на iм'я Митя Iванов, рудий i кирпатий.
Вiн невтомно кепкував зi свого друга, удвiчi за нього вищого, вайлуватого здорованя Всеволода Пiдгайка.
|< Пред. 435 436 437 438 439 След. >|