Страница:
446 из 575
«Може, це пiп Гога написав? — збентежено думав я дорогою. — Удвох з бабою Мокриною. „Г. П. Г.“ „П. Г.“ — це може бути „пiп Георгiй“ — абсолютно. А „Г.“ Гаврилiвна!.. Це по батьковi бабу Мокрину. Мокрина Гаврилiвна, її iнколи так звуть — „Гаврилiвна“. I це вони хочуть заманити мене до лiсу i… вбити. За те, що я їх з отим привидом пiдвiв. А що! Були ж такi випадки, коли релiгiйнi фанатики вбивали людей. Навiть у газетах писали… Ех, якби був поряд Павлуша, нiчого б не було менi страшно. I нащо то вiн зрадив? От уб'ють мене, тiльки тодi вiн пошкодує, тiльки тодi зрозумiє, що це вiн винен, бо лишив мене самого напризволяще. Та буде пiзно…»
У селi я повернув вулицею Гагарiна до рiчки. Менi кортiло глянути, що зараз робить баба Мокрина. її хата була крайня, майже бiля води. Пiд соломою, але чепурненька, а сад великий, кращий у селi. Таких сортiв яблук, як у неї, не було нi в кого. Та покуштувати їх нам не щастило, бо такого злющого Бровка, як у баби Мокрипи, теж не було нi в кого на селi.
Баба Мокрина саме трусила яблука, збираючи їх у пелену. Побачивши мене, вона аж вся виструнчилась:
— Га? Ти? По яблучка прийшов! Пашов вон! Бандюга! Щоб тобi чортiв у пеклi фотографувати! Гайдабура! Геть!
Я тiльки усмiхнувся й поїхав. Менi одразу стало легше. Якби вони збиралися мене вбивати, вона б так не лаялася. Вона б, навпаки, солодкими речами очi менi замилювала, щоб я нiчого не пiдозрював. Та й що це я вигадав! Кому я погрiбен, щоб мене вбивали.
|< Пред. 444 445 446 447 448 След. >|