Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Ой! — тiльки встигла зойкнути вона, вiдсахнувшись.

А я пришпорив свого Вороного i, не озираючись, помчав далi. У душi моїй булькала й клекотiла радiсть помсти.

Ото щоб знала, щоб не розлучала друзiв, не робила з них ворогiв, кропива жалюча!

Я рiзко звернув праворуч, на нашу вулицю. Ще здалеку побачив, що Павлуша все ще сидить на землi коло свого велосипеда i крутить ключем якiсь гайки.

I раптом я подумав, що зараз же Гребенючка пройде нашою вулицею. Щоб потрапити до себе додому (а куди ж вона пiде в такому виглядi!), вона обов'язково повинна пройти нашою вулицею повз нашi з Павлушею хати. I Павлуша її зараз побачить i…

Я натиснув на педалi i проскочив до себе у двiр. Павлуша навiть голови не пiдняв.

Прихилив я Вороного до ворiт i причаївся за тином. Ану-ну! Зараз Павлуша побачить свою красуню. Хе-хе! Це навiть добре. Може, хоч тепер розчовпає нарештi, яка вона поганюча.

Секунди чекання тяглися так довго, що я вже подумав, чи не повернулася вона назад до Галини Сидорiвни скаржитися на мене i вимагати покарання. А дзуськи! Спробуй доведи! Хто бачив? Нiчого не знаю. Сама забрьохалась, як льоха, а потiм на когось звертає.

Я дивився крiзь тин на Павлушу. Вулицi я не бачив i тому не помiтив, як вона iшла. Та враз Павлуша так рвучко пiдхопився, що велосипед упав на землю.

— О Ганю, що таке? Де це ти? Хто це тебе так? — вигукнув вiн здивовано.

У мене серце забилося швидше.

Ну, зараз почнеться! Зараз вона понавiшує на мене чортiв, будь здоров.