Страница:
477 из 575
Здоровеннецькi заднi колеса буксували, розбризкуючи багнюку.
— Давай, давай, ну! — кричав хтось позад трактора: там свiтилися ще фари машин.
Кiлька дядькiв посеред вулицi цюкали сокирами — нашвидку збивали з колод плота.
Дiд, батько i мати одразу кинулися до дiла, дiд помагати робить плота, батько до трактора, а мати просто у воду, до найближчої хати — виносити добро.
— Побудь поки що тут! — гукнула вона менi на ходу. I я не встиг опам'ятатись, як лишився сам.
З темряви раз у раз, наче водяники, вигулькували з води люди, тягнучи на собi рiзний домашнiй скарб Он провели корову, що вже не ревла, тiльки стогнала. Он бабуся, спотикаючись, тягне по водi за собою, наче човна, цинковi ночви з вузлами й подушками. I, плачучи, весь час примовляє:
— Ой що ж це робиться! Ой господи! Ой за що ж це така кара! Ой пропало все, пропало! Ой боже ж мiй, боже!
— Найгiрше внизу, в березi, — сказав хтось у темрявi. — Гребенюкiв, Мазниченкiв, Пашкiв затопило зовсiм. А стару Деркачку — так по самiсiньку стрiху. I дiстатися нiяк. Човни потопило. Ще й трактор, бач, застряв — колоди для плотiв пiдвезти не можна.
— Це щось у природi таке, їй-богу, коїться. Самi стихiйнi лиха в усьому свiтi: урагани, землетруси, повенi, смерчi. То в Америцi, то в Японiї, то в Голландiї… Та й у нас… То у Закарпаттi, а то на Кубанi… Тепер оце в нас…
Заскрипiли колеса, захропли конi — люди пiд'їздили возами.
|< Пред. 475 476 477 478 479 След. >|