Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Дiд Салимон цiлими днями знiчев'я слухав у самотинi на баштанi транзистор «Атмосфера», що купив собi у сiльмазi, i його просто розпирало вiд рiзних новин.

Отже, ми сидiли й хрумкали. Тобто уже й не хрумкали навiть. Один тiльки товстий Гришка Сало хрумкав — той мiг день i нiч їсти. А ми всi сидiли й хукали.

От понаїдались кавунiв! Що називається, од пуза. Далi їсти вже нема змоги — нiкуди.

Ми сидiли пiд величезною горою кавунiв — це вже зiбрали для вiдправки, завтра прийдуть машини.

I їсти несила, i несила кинути цей кавунячий рай — коли ще так пощастить, щоб дiда не було, та й вивезуть же завтра.

Пробували ми у футбола кавуном грати — важко, ноги болять.

Пробували у «вiйни». Виклали з кавунiв на землi вiйськовий об'єкт — ворожу укрiплену лiнiю. Взяли в руки по кавуновi — це бомби, — пiдняли над головою i — ву-у-у!. Летять нашi радянськi штурмовики-бомбовики. Пiдлiтають — рреп! рреп! Репаються смугастi бомби, летять врiзнобiч осколки i шрапнель — чорнi слизькi «сємочки», ллється червона кавунова кров…

Побомбили кiлька хвилин, глянули — аж самим страшно стало й совiсно. Червоно-бiло-зелена каша на землi.

— Е, хлопцi! Це вже свинство! Так тiльки фашисти роблять!

— I правда! Давайте не будемо!

Знову посiдали, сопемо.

Подивився тодi Стьопа Карафолька на гору кавунiв i каже:

— Здоровеннецька все-таки! Справжнiсiнька тобi пiрамiда єгипетська.

I раптом пiдхопився:

— Пацани! А давайте заграєм у фараона i єгипетську пiрамiду.

— Га? Що? Кого? — не розшолопали ми.

Стьопу ми не любили.