Страница:
5 из 231
Боюсь.
- Пхi, - сказала дiвчина. - А я - так нiскiлечки.
- Та менi й їхати недовго, до Кременчука, - немов виправдовуючись, промовив Коваленко. - Я й на палубi побуду.
- Зараз буде Келеберда, а там i Кременчук, - повiдомила дiвчина, якiй, мабуть, хотiлося погомонiти з юнаком.
- А що означає слово Келеберда, ти знаєш? - запитав її Андрiй.
- Звiдки менi знати, я сама з Канева.
- А "Канiв" що означає?
- Присiкався, наче сам знає.
- Ого, - засмiявся Андрiй. - Я все знаю. Я вченим збирався стати.
- Чого ж не став?
- Як чого? Ти ще й питаєш. Вiйна.
- Пхi, вiйна - подумаєш, злякалась, - зневажливо кинула дiвчина й поправила свiй фартушок.
- Та ти, виявляється, мало що розумiєш, а я час гаю на розмови з тобою, - засмiявся Андрiй i пiшов вiд ошелешеної дiвчини, навiть не озирнувшись на неї.
- Подумаєш, вчений, - кинула вона йому вслiд i хряпнула дверима першого класу так, що забрязкотiла посуда в буфетi.
Андрiй знову вийшов на палубу. Днiпро лежав у синiх сутiнках, тихий i ласкавий, i не вiрилося, що десь iде вiйна i бомби шматують i землю, i води, i все живе на них. I ота дiвчина, бач, не вiрить. А хiба вiрить його батько? Сьогоднi навiть не прийшов з степу попрощатися з сином. Андрiй ждав батька, сподiваючись, що вiн от-от прибiжить з поля, але, мабуть, не ладналося щось у бригадi i вiн так i не прийшов. В Андрiя вже не було часу добиратися самому в степ, вiн i так спiзнювався на пароплав, тому довелося їхати не попрощавшись, не побачившись востаннє з батьком.
|< Пред. 3 4 5 6 7 След. >|