Останний дюйм (Останний дюйм - 1) (на украинском языке)   ::   Олдридж Джеймс

* * *

Залишившись сам на висотi трьох тисяч футiв, Девi подумав, що вже нiколи бiльше не зможе плакати. У нього на все життя висохли сльози.

Тiльки раз за свої десять рокiв вiн похвалився, що його батько льотчик. Але вiн пам'ятав усе, що батько розповiдав йому про цей лiтак, i багато про що догадувався, чого батько не говорив.

Тут, угорi, було тихо i свiтло. Море здавалося зовсiм зеленим, а пустеля брудною; вiтер пiдняв над нею пелену куряви. Попереду горизонт уже не був такий прозорий. Курява здiймалася вище й вище, але море вiн усе ще бачив добре. В картах Девi розумiвся. Тут не було нiчого складного. Вiн знав, де лежить їхня карта, витягнув її з сумки в дверцятах i задумався про те, що доведеться робити, коли пiдлетить до Суеца. Але, зрештою, хлопець знав i це. Вiд Суеца вела дорога до Каїра, вона йшла на захiд через пустелю. Летiти на захiд буде легше. Дорогу не важко розглядiти, а Суец вiн упiзнає по тому, що там закiнчується море i починається канал. Там треба повернути лiворуч.

Девi боявся батька. Правда, не тепер. Тепер вiн просто не мiг на нього дивитись: той спав з вiдкритим ротом, напiвголий, весь залитий кров'ю. Хлопець не хотiв, щоб батько помер; вiн не хотiв, щоб померла мати, але нiчого не вдiєш: це буває. Люди завжди помирають.

Йому не подобалось, що лiтак летить так високо. Вiд цього завмирало серце, та й лiтак рухався надто повiльно. Але Девi боявся спускатись i знов потрапити у вiтер, коли настане час посадки. Вiн не знав, що робити.