Сердешна Оксана   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

Як договорили до кінця, так за кого ж се вони прийшли сватати? Еге!… За копитанового денщика… «Віддай,– кажуть старости,– паніматко! Дочці твоїй добре буде: і у хороші походить, і у добрі поживеть»– і се і те їй приставляли… Сердешна Оксана так вдарилась у груди та впала в подушки, щоб мати не почула її голосіння, що так і рида! А стара Векла, вислухавши їх, та ще під веселий час, не стала їм виговорювати, бо дуже добре розібрала, до чого воно є, та дивиться на них веселенько і каже: «А що? Чи не з Брехунівки ви, люди добрі?»

– Щоб то як? – спитався перший староста.

– Та так,– каже мати.– Я бачу, що воно є. Нема у вашому ділі ні словечка правди. Бачу, для чого воно робиться. Так слухайте, люди добрі! Є на небі бог милосердний! Він не повеліва гнушатися над сирітством! Тяжкий гріх зобиджати і усякого чоловіка, не то що сироту! Як сонце на небі, так у усякого чоловіка слава. Лихо тому, хто загубить її; лучче тогді на світі не жити. Що ж за чоловік, що підкопується під чужу славу, та аіе під дівочу, під сирітську? Не хочу я ні золота, ні срібла, коли за нього погубити славу своєї донечки, моєї утроби, мойого народження!… Лучче я маю своїми руками нав'язати їй камінь на шию та утопити у річці, чим віддати на согрішеніє, на поругательство!… Господи милостивий! Чим я тебе прогнівила, що чую таке мені посміяніє?-Тут аж сплакнула; Далі й каже: «йдіть, люди добрі, туди, відкіля прийшли, і до того, від кого прислані. Гріх, стид, сором тому копитанові! Він благородний, він письменний, він зна, за що гріх і чого не можна робити… других би навчав, а не так робити…»

От у такі сливки ускочили наші старости! Піймали облизня – не знаю! Поточилися з хати, не озираючись. Кажуть, як розказали копитанові, що їм було у Векли, так, кажуть, аж зубами заскреготав.