Сердешна Оксана   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

Промеж ними була Мелашка, молодиця проворна; не було того весілля, де б вона не була свашкою; на масниці волочити колодку– вона перша приводниця; відколядують дівчата – вона зібрала свій ватажок молодиць, пішла поперед усіх; спарувати парубка з дівчиною – їй подавай – вона зведе. От як стала вона ходити до Оксани, як стала з нею шупу-шупу, аж гульк! – наша Оксана стала потрошку віддихати. Вже й борщику поїсть, капустки з свининою заба-жа, і вже часом і всміхнеться як чому. Далі та далі, вже й каже: «Піду я, мамо, проходжуся; або на вдвір'ї посиджу, або до Мелашки сходжу».

Мати радісінька, ще й сама її випроводжа. І що піде Оксана до Мелашки, то вернеться усе веселенька, усе ніби здоровіша; далі минулося усе лихо: стала наша Оксана і здорова, і повновида, і рум'яна, як була; і наряджається, і чепуриться щодня, і вп'ять узяла свою натуру: і щебече, і сміється, і вигадує, і регочеться, і до матері ластиться; ще троха не веселіш стала, чим попереду була.

Що ж то їй так Мелашка починила? Мабуть, ворожила над нею або що-небудь таке зробила, що як з води витягла нашу Оксану?… Еге! Вона добре поворожила; вона підлізла до Оксани та й стала їй розказувати, як то копитан її любить, як вбивається за нею, чуючи, що вона недужа, і що й сам – хоч вмирати, що не бачить її.

– Так же то й люблять, як він,– стала скрізь сльози казати Оксана, а самій аж повеселішало трохи, що є кому своє горе розказати і про копитана поговорити – Якби любив справді, так він би не хотів мене погубити, він би не топив моєї слави!…-Тут і розказала усе, до чого копитан мав її підвести; а сама так і заливається слізьми.

Мелашка тут і пустилась з своїми лясами.