Трохи питьми   ::   Дереш Любко

А перші дві думки стосувалися головно того, що на дворі вже холодно, тепла вмикати ще не збираються і що не варто сподіватися на милість від ЖЕКу, а треба поставити в хаті колонку, щоби мати гарячу воду завжди, коли потрібно, і цим самим збільшити кількість факів у бік комунальних служб на 50 – 60%.

Раптом мені страшенно захотілося спати. Тягар дня давався взнаки. В мене буквально заплющувалися очі. Повіки стали важкими, мов свинцеві ляди. Це затертий вираз, але скільки в ньому правди життя! Я зрозумів, що коли й надалі сидітиму за столом і куритиму, то просто відрублюся тут же й, імовірно, згорю. Тому я придушив у попільничці сигарету, насилу змусив себе роздягтися, накрутив будильник на 5 ранку (щоб устигнути прибрати в квартирі) й провалився в пітьму.

І відразу прокинувся. Ніч злетіла, мов мить. Верхнє світло У спальні чомусь горіло. Напевне, звечора я був такий сонний, що забув погасити, так і ліг. Наступної секунди я вже стояв на кухні, геть не пам'ятаючи, як там опинився. Тут теж горіло світло і панував безлад, все було поперекидане догори дном. Холодильник відчинений і вимкнений з розетки. Якісь старі засмерджені продукти, подібних до яких я ніколи не тримав у себе в морозильнику, валялися на підлозі в калюжах талої води, на столі, в мийці. У відчаї я глянув на годинник, але, так і не розібравши, котра година, почав хаотично прибирати. Знову натягнуло сирістю з балкону. Чорт, я ж пам'ятаю, що закривав двері на цей балкон.