Щира любов   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

От затим же то і сходився увесь харківський мир з півдня па Гончарівку, бо тут вже,певно, усяк надіявся її побачити; опріч же того, нігде було її уздріти. І що то збереться народу на Гончарівській вулиці! Молоді паничі окроме собі кучею так і ходять, усе щоб так стати, що як буде Галочка кривого танця вести, так щоб пройшла мимо їх: хоч би їм подивитися на Галочку– і то з них! Купці позабували свої лавки і замість того, щоб розщитовати, які, на чім і скільки баришів узяти, знай дивляться на Галочку і розщитують, як би так, щоб і вона любенько та веселенько глянула. А там приказні, що охочі самі грошики лупити, а тутечки вони б що-небудь дали, що хоч би постояти біля Галочки. А вже про шевчиків, про кравчиків і про усяке парубоцтво вже і казати нічого: стоять поодаль та тільки облизуються. Та не то що: і ритористи, і хвильозохви [6] гурбою пришвандяють з своїми спекторами, що ходять вже у довгополих халатах і вже з заплетеною косою, що стоїть та тільки плямка, поглядаючи на таку дівку, як є Галочка… О, що б то робив! І хочеться-то йому і зачепити її, та й не сміє і соромитися, та й навчить другого край себе і скаже: «Доміне Кутієвський! Як буде Галочка бігти мимо мене, то ви пхніть мене на неї, буцім я нехотя її заняв». Так що ж бо: доміне Кутієвський пхне, доміне Пузановський поточиться, зачепить Галочку, а та швиденько одскочить, як муха відлетить, то доміне – плюхентус у грязентус і закаля свою пикентус (себто по-латинському, як вони, морочачи людей, говорять). Не поженихався нітрохи, а сміху з себе наробив. А щоб вас з школярами! Вони нічого до пуття не доведуть.