Щира любов   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

А скільки ж у Харкові вулиць, так батечку мій! Довгі та прямі, та є і мощені: хоч у саму у велику грязь нестрашно – не зав'язнеш, хоч які поганенькі волики будуть. Так оттакий-то наш город. Я ж. кажу, що якби устав хто-небудь з дідів наших, що годів сімдесят як упокоївся, то і не пізнав би, що воно є таке, не розібрав би, де город самий, а де слободи, що геть за городом були, як ось Митрівка, Гончарівка, Панасівка і усякі прочі. Він би здивовався, якби побачив, що тії слободи стали у самім городі. При ньому отто тільки і города було, де собор, а проти собору жив пан полковник, де тепер суди та палати. Лавок чи було з десяток дерев'яних, так і добре, а щонайлуччий купець був Моренко. І чого то у лавці у нього не було! Був товар усякий купецький, що і для панів, і їх жінок, було дечого і для простого народу. На усю губу був купець. За лавками зараз башта Деркачівська; а де тепер сапожний ряд, була башта Протопопська; а третя башта там була, де спускаємося тепер, їдучи до Нетечі. От і увесь город, а скрізь – де хуторець, дворів скільки і церква, от як на Подолі, за Харковом, за Лопанню. Там, за Лопанню, зараз за річкою, де тепер хороші і великі хороми, там були озера, очеретом порослі, а геть дальш стояли тогді панські будинки, великі та хороші, на красу тогді усім були. То були будинки пана Дуніма… Гай-гай! Що у тім домі жила за праведная душа, пані Дунінова! Старосвітська пані.