Страница:
56 из 116
Господар засміявся:
— Не дивись, брате! — «як рибляче око»! Якось Левадний заскочив, так чуть не з'їв мене за те, що густо був змащений і трохи порохом припав.
Сідаємо за стіл з господарем і його двома братами. Випивши по чарці слив'яного самогону, спорожнивши макітру, їдемо далі.
З одної хати вибігає дівчина.
— Андрію, зайди но на хвилинку!
— Тебе не бачив?
— Та ні... Левко слабий лежить, просить, щоб зайшов.
— Що йому таке? — зайдем.
Заходимо до хати, в якій душ шість дівчат і більш нема нікого.
— Де ж Левко?
— Андрієчку, голубчику, не сердься... Левко пішов у село... Він казав, що тобі дуже подобаються мережані сорочки — подивися — гарну я тобі вимережала?
Андрій взяв по мистецьки вишиту сорочку.
— Так ти той... була б уже разом і підштанці пошила... Дівчина зачервонілася.
— Дивись який! Що я тобі — мати, чи жінка? І за сорочку не подякував...
— Може ще поцілувати?
— На біса ти мені здався, такий татарин!
З лавки зіскочила вертлява дзига-дівчина:
— Андрієчку, мене поцілуй! Пошию тобі підштанці, які сам схочеш! І помережаю геть чисто всі...
— Сядь — козо дика!... Підожди, Юрку — я зараз вернуся, положу сорочку в сакву.
Через хвилину вернувся і положив перед дівчиною сувій синього шовку.
— Пів року в сідлі возив — збирався все бешмета пошити, та хай вже буде тобі на онучі...
Коли сідаємо на коней, зауважую у вікні сумне, задумане обличчя дівчини, яка вишила сорочку. Видно, «татарин» не такий вже був і противний для її серденька.
|< Пред. 54 55 56 57 58 След. >|