Слидство веде прокуратор (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

- Але я, хоч i не знаю тебе,можу з певнiстю сказати: ти - злодiй i шахрай!"

"Варта!" - одразу загорлав мiняйло.

Ось тут i почалося.

Молодик вмить перекинув на шахрая стiл i вхопив шкiрянi торбини з грiшми. В кожну руку - по торбинi. Це стало наче сигналом. Кiлька мiцноу будови чоловiкiв, що досi поводили себе сумирно, нараз повитягали кинджали i кинулися до iнших мiняйл - з найповажнiших. На кам'янiй пiдлозi застрибали золотi монети. Люди жадiбно кинулися ух пiдбирати. А вже тупотiла храмова варта. Грабiжники зникли. А в прохiд, яким бiгла варта, полетiли лави i столи. Зчинилася бiйка.

- Усе сталося так швидко, - завершила оповiдь Клавдiя Прокула, - що я й незчулася, куди i як зникла моя власна торбинка...

Вона безжурно засмiялася.

- Це було дуже цiкаво!

- Чи запам'ятала того, хто розпочав бучу?

- Мiняйла? Та його всi там знають...

- Я питаю про молодика.

- Звичайно, запам'ятала. Адже вiн стояв у кiлькох кроках вiд мене.

- Який вiн iз себе?

Клавдiя Прокула замислилася.

- Малий на зрiст, - нарештi почала вона.

- Нижчий чи вищий за тебе?

- Нижчий, буде менi пiд вухо.

- I це все?

- Чому ж? У нього гарне, лискуче волосся - спадас м'якими хвилями на плечi.

- Якого кольору?

- Темного.

- А точнiше?

- Якогось такого брунатного... А очi у нього карi, як в усiх тутешнiх. Нiс довгий i гачкуватий...

- ...як у всiх тутешнiх! - засмiявся Понтiй Пiлат, прокуратор.

- Ти не хочеш мене слухати? - спокiйно запитала Клавдiя Прокула.