Спалах понадновот зирки (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Назавжди. Страхiтливе тяжiння ламало його власнi променi, як сiрники, i вони безсило опадали назад у пекучi обiйми кошлатих протуберанцiв. Чорним зловiсним колом зависло над вжаханою планетою Сонце на тлi чорного похмурого неба, поцяцькованого блiдим срiблом далеких зiрок.

Життя на планетi справдi надзвичайно полегшало. Щоб пересвiдчитися у цьому, досить було шпурнути у небо камiнь. Навiть коли це була дуже важка брила, вона вже нiколи не поверталася на планету. А коли без слiду позникали деякi необережнi лiтуни, пурхання у повiтрi якось само собою припинилося.

Але справжня панiка охопила таотян лише тодi, коли вони дiзналися, що планета поступово втрачас атмосферу.

Смерть дивилася на приречену планету холодними очима Всесвiту i стискала серця крижаними пазурами.

Почалася перебудова планети. Тубiльцi, як це було за первiсноу доби, повернулися у печери i заходилися закопуватися усе глибше в теплi надра. Почали будувати пiдземнi житла, пiдземнi заводи, пiдземнi штучнi плантацiу, пiдземнi мiста. Але перед тим як назавжди заховатися у надрах планети, аборигени востаннс зiбралися на уу поверхнi. Вони вiдокремили вiд гурту апостолiв надто пам'ятноу теорiу "Чим гiрше, тим краще" i сказали ум:

- Вiд долi не втечеш...

А тодi розшукали утопiчних горе-пророкiв i запитали ух:

- Розiб'стеся чи не розiб'стеся?

А пiсля того жалюгiднi залишки атмосфери розiтнули вигуки:

- Качати ух! Качати!

Що було далi, людинi з фантазiсю не важко уявити.