Холодний Яр   ::   Горліс-Горський Юрій

Ти, пані матко, можеш собі України не любити, це річ твоя, та коли будеш про це голосно балакати — накажу спакувати твої пожитки і відправлю тебе до большевиків у Кам'янку. Там є «істіно рускіє люді» — з ними тобі буде веселіше...

Переходимо через господарське подвір'я, через невисокий внутрішний вал і видрапуємося на високий зовнішний вал, порослий лісом.

За валом, в лісі густо стоять височенні могили, деякі одного росту з деревами.

— Думаєш, це ченці лежать «мирно упокоївшіся»?— повів Андрій поглядом по могилах, — братчики козаки все в боротьбі загинувші. Може і з моїх прадідів хто лежить, бо наш рід, та й майже півстаниці, на Кубань з Чигиринщини попали при Катерині. Може через це і притягає мене так ця земля...

— Підем, Андрію, обійдемо валом кругом манастиря.

— Що, так вже на свою приморожену ногу надієшся? — Це ж п'ять кілометрів ходу. Підем в цей бік, понад ярами. Подобається мені тут... дика краса!

З зовнішнього боку вал був ще вищий, бо попід ним йшов рів, що змілів вже від часу.

Трохи дальше вал круто звернув у ліс, роблячи підкову, в середини якої були сліди ще якихось земляних споруд.

— Це щось на зразок форту, — пояснив Андрій, — отам видно гармати стояли, отам сліди великих печей з котлами, в яких гріли смолу і окріп «гостям голови мити» під час штурму. Хто знає, коли ці вали насипали, але сучасний інженер нічого не міг би додати...

Вийшли на чоло форту. Тут вал вже йшов понад глибоким яром.