Дефиляда в Москви   ::   Кожелянко Василь

Також пан полковник не радив панам дефілянтам йти до курвів у московські борделі чи напиватись алкоголем до тваринної подоби, натомість він рекомендував панам дефілянтам відвідати похідну церкву, що її священик Української Православної Церкви (отець Євлампій) розгорнув у висвяченій полковій так званій ленінській кімнаті, висповідатись і помолитися за славу української зброї, бо грішні суть усі.

— Сам, либонь, не мине кілька чарок перцівки перехилити, — сміючись, сказав Остап Назарук Дмитрові Левицькому, коли офіцери йшли з плацу до казарми.

У казармі до Дмитра і Остапа, які вляглися на залізні ліжка, підійшов знайомий поручник танкових військ:

— Панове, ми, яко послушні, вирішили таки зважити на пораду пана полковника і не йти до московських курвів, але ніхто не завадить нам за дружньою вечерею вихилити по кілька чарок доброї російської водки, а хто хоче — вина. Приєднуєтесь?

— А де ти її, ту водку, візьмеш? — спитав без особливого ентузіазму Дмитро.

— У тім то й річ, що є. Ройовий Шевчукевич знайшов напівлеґальну ресторацію, де продають цілком пристойну довоєнну ще горілку і добрі грузинські вина. Звичайно, за валюту — за гривні.

— Що, Остапе? — спитав Дмитро. — Вживемо потроху, як казала моя покійна баба.

— Потроху, — відповів Остап. — По скільки складаються?

— По двадцять п'ять гривень, — сказав поручник. Дали гроші і задрімали.