Дефиляда в Москви   ::   Кожелянко Василь

Я дуже хотів спати, але чотар Петрук сказав магічні слова «Телеграма зі Львова», і я схопився…

— Май тако давай, май коротко, бо ти ще зачнеш оповідати, що тобі снилося. Що ти чув?

— Я хочу підряд, аби ти не думав, що я брешу, бо Сталіна, якого ми піймали ось цими руками, не буде на дефіляді…

— А хто буде?

— Не знаю, а Сталіна не буде.

— Що ти, Остапе, мелеш? Тобі більше горівки не можна.

— Митре, — зашепотів на вухо хорунжому Левицькому чотар Назарук, — я не брешу. Їлько все знає, тож сьогодні доднини, коли я ходив по телеграму, він мені розповів таку байку, але то не байка — то правда, бо мало який генерал знає то, що знає цей вістун-телеграфіст. Ще позавчора Адольф Гітлер дав команду привезти полоненого № 1 з лефортівської тюрми у свою резиденцію на дачі в Кунцево. Вони говорили без свідків майже три години.

— Як без свідків, вони що — обидва французьку мову знають?

— В тому то й річ, що ні Гітлер, ні Сталін ніяких іноземних мов не знають, мусили мати перекладачів. А це вже витікання інформації.

— Допускаю, — похмуро сказав Левицький. — Але не можу повірити, що твій Їлько був одним із перекладачів.

— Ні, він не був, хоч знає, скурвий син, чи не всі европейські мови, але він має друзів скрізь, «Голуба мафія», знаєш, що це таке?

— Що, содоміти? Тьху, гидота! — сплюнув Дмитро.

— Хай гидота, але вони один за одним тримають знаєш як?

— Як?

— Як перші християни.